КОЙОЛЬШАУКІ
У місячному світлі, що пронизує нічне небо Мексики, давні ацтеки бачили не просто небесне тіло — вони бачили Койольшаукі, богиню, чиє розрубане тіло стало вічним символом космічної битви між світлом і пітьмою. Її ім’я означає «Розфарбована дзвіночками» або «Та, чий обличчя прикрашене золотими бубонцями», і в пантеоні ацтеків вона посідає унікальне місце як богиня місяця, переможена власним братом.
Зовнішність, символи та атрибути
Койольшаукі зображують як войовничу богиню з унікальними рисами, які неможливо сплутати ні з ким іншим. Її обличчя прикрашене золотими дзвіночками (койоль) на щоках — звідси й походить її ім’я. Ці дзвіночки не просто прикраса: вони символізують місячне світло, дзвін якого, за повір’ями, можна почути в тихі ночі. На голові вона носить шолом з орлиним пір’ям, а тіло її часто зображують розчленованим, з відокремленою головою та кінцівками, що розлітаються в різні боки.
Серед її атрибутів — щит, прикрашений пір’ям, та дротики, що вказують на її войовничу природу. У деяких зображеннях вона носить спідницю зі зміїних шкір, що ріднить її з матір’ю Коатлікуе. Символічно вона пов’язана з білим та жовтим кольорами — кольорами місячного світла, а також із ніччю, зірками й холодом високогір’я.
Роль у міфології ацтеків
Головний міф про Койольшаукі — це трагічна історія сімейного конфлікту, що став космологічною подією. Коли її мати Коатлікуе, богиня землі, дивним чином завагітніла від пір’їни колібрі, Койольшаукі прийшла в лють. Разом зі своїми 400 братами — Сентсоцнауа, богами зірок південного неба — вона повела армію на священну гору Коатепек, щоб убити матір і знищити ненароджену дитину.
Проте її план провалився. Ненароджений брат Уїцилопочтлі, бог сонця і війни, вийшов з лона матері повністю озброєним. У лютих боях він убив Койольшаукі, відрубавши їй голову і скинувши тіло з гори. Її тіло розсеклося на частини, ставши місяцем, а брати-зірки розбіглися нічним небом. Цей міф пояснює щоденну битву сонця з місяцем і зірками — кожного ранку світло перемагає пітьму.
Зв’язок з календарем ацтеків та ритуалами
Хоча Койольшаукі не керує конкретним днем у 260-денному священному календарі Тональпоуаллі, її присутність пронизує ритуальне життя ацтеків. Вона тісно пов’язана зі святом Панкецалістлі — двадцятиденним святом на честь її брата Уїцилопочтлі, що проходив у місяці Атемоцтлі. Під час цього свята на вершині храму Теночтітлана жерці кидали донизу зображення богині, символічно повторюючи її падіння з гори Коатепек.
У космології ацтеків Койольшаукі уособлює захід — напрямок заходу сонця й згасання. Вона також пов’язана з елементом води, що відображає вплив місяця на припливи й відпливи. Люди, народжені в нічний час або під знаком місячних божеств, вважалися відзначеними її впливом — їм пророкували життя, сповнене боротьби та подолання перешкод.
Археологічні знахідки підтверджують її культове значення: знаменитий Диск Койольшаукі діаметром 3,25 метра, знайдений у 1978 році в Мехіко, став ключем до виявлення руїн головного храму Теночтітлана. Цей кам’яний рельєф зображує богиню в її розчленованому стані й розташовувався біля підніжжя храму Уїцилопочтлі — туди падали тіла жертв, призначених богу сонця.
Цікаві факти
- Ім’я Койольшаукі складається зі слів «койоль» (дзвіночки) та «шаукі» (розфарбована або прикрашена), що вказує на золоті дзвіночки на її щоках.
- Вона очолювала 400 братів — Сентсоцнауа, богів південних зірок, що робить її «королевою нічного неба».
- Її зображення на Диску Койольшаукі слугувало ключем до виявлення руїн Templo Mayor у Мехіко у 1978 році.
- Міф про неї пояснює фази місяця — її «збираючеся» й «розпадаючеся» тіло символізує місячні цикли.
- На відміну від багатьох богинь, вона зображується як войовниця, а не як мати чи дружина.
- Її смерть від руки брата відображає важливу концепцію ацтеків: війна як священний обов’язок і космічна необхідність.
- Деякі дослідники бачать у її образі символ політичної метафори — підкорення ацтеками сусідніх племен, що поклонялися місячним культам.
Койольшаукі залишається одним із найзахопливіших образів ацтекської міфології — богиня, чия смерть стала народженням місяця, а поразка перетворилася на вічну присутність на нічному небосклоні. Її історія нагадує нам, що у світогляді ацтеків смерть не була кінцем, а перетворенням, і навіть вороги богів посідали почесне місце в космічному порядку.